Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 4 серпня 2026 року розглянула касаційну скаргу батька на рішення судів Рівненщини. Верховний Суд підтвердив законність рішень місцевої та апеляційної інстанцій, якими місце проживання малолітнього сина визначено разом із матір’ю. Про це повідомила пресслужба Рівненського міського суду.
Справа стосувалася неповнолітньої дитини, яка на початку повномасштабної війни разом із матір’ю виїхала до Чехії, а згодом стала предметом суперечки між колишнім подружжям.
Чоловік та жінка були офіційно одружені з 2016 року. У цьому союзі у них з’явилося двоє дітей — донька та син. Пізніше подружній зв’язок було розірвано.
Зі згоди батька після початку повномасштабного вторгнення матір разом із обома дітьми виїхала на територію Чехії, де родина отримала статус тимчасового захисту. Через деякий час донька повернулася в Україну для завершення навчання в школі та оселилася разом із батьком.
10 серпня 2023 року жінка привезла хлопчика в Україну на зустріч із батьком. Чоловік дав письмове зобов’язання — розписку, — що поверне сина 19 серпня. Установленого строку батько дитину не повернув. Навпаки, він зарахував хлопчика до одного з рівненських ліцеїв, попри те, що той уже навчався в чеській школі.
Зі свого боку чоловік ініціював зустрічний позов. Він стверджував, що діти є членами його сім’ї, прописані в квартирі, яка належить йому на праві приватної власності, та що в житлі створені всі необхідні умови для проживання й навчання. Крім того, батько заявляв, що у вересні 2023 року мати, всупереч волі дитини, забрала хлопчика зі школи та вивезла за межі України. За його твердженнями, після цього жінка перестала відповідати на його дзвінки.
Питання місця проживання доньки судом не вирішувалося, адже на момент розгляду справи вона досягла 14-річного віку та самостійно заявила про бажання жити з батьком.
Ключовим доказом у цій справі став висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради. У документі йшлося про те, що малолітній син насправді мешкає з матір’ю за кордоном. Жінка та дитина мають забезпечене житло в Чехії на невизначений термін, а хлопчик відвідує там початкову школу денної форми навчання. При цьому, згідно з висновком органу опіки, батько не втратив контакт із сином і продовжує спілкуватися з ним через інтернет. Орган опіки та піклування прийшов до висновку, що доцільніше, аби хлопчик проживав із матір’ю.
У касаційній скарзі чоловік вказував, що суди попередніх інстанцій нібито неправильно оцінили висновок органу опіки, не взяли до уваги відсутність у матері власного заробітку та інші обставини, які, на його переконання, свідчили на користь проживання дитини разом із ним.
Верховний Суд не підтримав ці доводи. Колегія суддів наголосила, що Рівненський міський суд ретельно вивчив висновок органу опіки у сукупності з іншими доказами та належним чином його оцінив. Суд обґрунтовано дійшов висновку, що найкращим інтересам дитини відповідає саме проживання з матір’ю.
Суд також розглянув відеозаписи розмов між матір’ю та сином, а також психологічний висновок фахівця, наданий батьком. Проте, беручи до уваги малолітній вік дитини, рекомендаційний характер психологічного заключення та сукупність інших доказів, суди обґрунтовано визначили, що інтересам хлопчика найбільше відповідає проживання саме з матір’ю.
Верховний Суд підкреслив: рішення про те, що дитина проживатиме з одним із батьків, не означає позбавлення другого батьківських прав і не звільняє його від виконання батьківських обов’язків. Суд рекомендував сторонам налагодити взаємини та приймати спільні рішення щодо виховання й розвитку дітей, насамперед виходячи з їхніх найкращих інтересів.
За підсумками касаційного перегляду Верховний Суд постановив відмовити у задоволенні касаційної скарги, залишивши без змін рішення Рівненського міського суду від 17 листопада 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року.
