Ще з давніх часів на території сучасної України ритуальні товари та релігійні традиції мали глибоке значення. В них вдало поєднувалися елементи язичницьких звичаїв, а також вірувань християн. Вони мали глибоке значення, як для вшанування пам’яті за померлими, так і для допомоги їх душам у пошуці дороги до потойбічного світу.
Проводи душі до іншого світу
У християн вважалося, що душа покійного після фактичної смерті проходить досить складний шлях перед тим, як потрапить до раю чи до пекла. Потрібно було провести багато обрядів, щоб допомогти духу небіжчика віднайти спокій.
- Запалювання свічок. Це символізувало світло душі, яка йде до Царства Небесного через темряву.
- Відчинення дверей та вікон. Такий символ свідчив про безперешкодне переміщення душі небіжчика до потойбічного світу.
- Зачинення дзеркал. Цей обряд у християн був необхідний для того, щоб душа померлого не залишилася у себе вдома після своєї смерті. Адже дзеркала вважали певними дверьми між двома світами живих та мертвих.
Обвивання померлого та приготування тіла
Щоб допомагати небіжчику очиститися після земних гріхів, стародавні українці завжди омивали його тіло. Після цього тіло убирали в білий одяг, що був символом чистоти душі та вічного спокою.
У процесі похорон на очі чи на руки небіжчика завжди клали монети. Це був символ данини стародавньому звичаю “оплати” проходу до потойбічного світу. Обряд актуальний й у наш час.
Ритуали прощання
На теренах сучасної України ще з давніх часів влаштовували відспівування померлого, готували для нього траурний хрест, проводили поминальний обід. Обряд відспівування був популярним не лише серед християн, але й поміж греко-католиків. Це була молитва за спокій душі небіжчика.
Траурний хрест клали на труну. В деяких випадках замість нього використовували ікону із зображенням Ісуса Христа. Це був символ віри.
Поминальний обід допомагав вшанувати світлу пам’ять за людиною, яка відійшла у потойбічний світ. Ця традиція перейшла й у сьогодення.
Як відбувалася похоронна процесія
Чоловіки завжди несли труну, підтримуючи душу й тіло небіжчика. Завжди проводилися зупинки на шляху похоронного ходу. Це відбувалося у важливих місцях для покійного, наприклад: біля рідного дому, чи біля церкви.
На кладовищі кожен із родичів та знайомих померлого мав підсипати землі на труну. Це був останній крок прощання з тілом людини, символ завершення її життєвого шляху.
Догляд за могилою проводили регулярно, кожної пори року. На місці похорону саджали квіти, ставили на могилу лампадки, клали на неї вінки. Подібні ритуальні похоронні традиції дотепер актуальні практично для кожного українця.
